Г. Екатеринбург, 18 марта 2015 г. Том 2 Екатеринбург – Алматы – Харьков – Елабуга 2015



Скачать 11.66 Mb.
страница47/50
Дата23.04.2016
Размер11.66 Mb.
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   50

Література

  1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: наук.-метод. посіб. К.: ІЗМН, 2008. 204 с.

  2. Выготский Л.С. Педагогическая психология; под ред. В.В. Давыдова. М.: Педагогика, 1991. 479 с.

  3. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: навч. посіб. для студ. вузів, які вивчають дисципліну “Педагогіка”. К.: Вища шк., 2005. 237 с.

  4. Педагогічна майстерність учителя: навч. посіб. для студ. і викл. вищ. пед. закл. освіти / В.М. Гриньова, Т.О. Дмитренко, С.Т. Золотухіна та ін.; за ред. В.М. Гриньової. Х.: Видавник Шуст А. І., 2010. 250 с.

  5. Основы педагогического мастерства: учебное пособие для педагогических специальностей высших учебных заведений / под ред. И. Зязюна. М.: Просвещение, 2002. 302 с.

  6. Терехова Н.Г. Совершенствование системы профессионального отбора молодежи педагогические специальности университетов. Бишкек: БГУ, 2009. 176 с.



Социальные технологии молодежной работы
И.С. Удахина,

научный руководитель Е.Н. Трофименко



Россия, г. Белгород,

Белгородский государственный национальный исследовательский университет
На сегодняшний день под социальными технологиями в работе с молодежью подразумевают деятельность общественных структур по поддержке молодых людей в установке их жизненных перспектив и целей, полноценной интеграции в общество. В каждой стране этой работой занимаются разные организации. В Российской Федерации, нацелены на благоприятную реализацию молодежи центры социально-психологической поддержки, социальные службы, центры экстренной психологической помощи, правовой помощи, центры профессиональной ориентации и трудоустройства молодежи, социально-реабилитационные центры.

В своей деятельности эти учреждения используют различные формы, работы с молодёжью, в настоящий момент она требует наличие целостного подхода.

Выделяют следующие технологии работы с молодёжью: консультация; терапии с вовлечением молодых людей в культурные мероприятия; посещение досуговых учреждений; музыкальные терапии; воздействие на индивидов с помощью специализированной литературы и выработка их жизненных ориентаций; терапии с активным участием педагогов либо социальных работников в молодежной поддержке; логотерапия.

Всего в России насчитывается около 350 органов по делам молодежи и около 3500 клубов местного значения. Самой распространенной формой работы данных учреждений является психолого-педагогическое консультирование молодых людей: 10 % занимаются оказанием помощи по телефону, 19,5 % – оказанием социокультурных услуг, 14 % – профессиональной ориентацией и обеспечением работы, 6 % осуществляют социальную реабилитацию, 30,5 % – информационное обеспечение молодых граждан и 19 % оказывают правовую помощь.

Социальная работа с молодежью в Российской Федерации является достаточно новым видом деятельности, и поэтому наблюдается не совершенствование разработок в нормативном плане и практической области. Согласно Концепции государственной молодежной политики Российской Федерации социальные службы – организации независимо от организационно-правовых форм и форм собственности, осуществляющие мероприятия по социальной поддержке, оказанию социально-бытовых, социально-медицинских, психолого-педагогических, социально-правовых услуг и материальной помощи, содействию в социальной, психологической адаптации и социальной реабилитации молодых граждан, находящихся в трудной жизненной ситуации, а также граждане, осуществляющие предпринимательскую деятельность по социальному обслуживанию молодежи без образования юридического лица [1, с. 3].

Формирование системы социального обслуживания молодежи, прежде всего, связано с изучением потребностей молодых людей. Согласно исследованиям ВЦИОМ, молодежь нуждается в правовой защите и юридическом консультировании, в помощи по трудоустройству и обеспечению жилья. Причем, проблема трудоустройства затрагивает большее количество молодежи. Потому как, переход к рыночно-трудовым отношениям у молодых людей, предполагает коренное изменение стимулов и мотивов экономической активности, открытия новых способностей к формированию работать в новых условиях. И, соответственно, решение этих и других проблем не может обходиться без целенаправленного вмешательства социальных служб для молодежи. Потому, как эти организации несут собой главную цель – обеспечение благоприятных социально-экономических условий для молодых людей, полноценного включения их в общество.

Основной идеей работы с молодёжью в России является обеспечение здоровья молодежи (социального и личного), содействие в семейных отношениях и помощь в проблемах семьи, осуществление образования, профессиональной ориентации, взаимодействие с молодежными общественными организациями, решение жилищных проблем, то есть, это удовлетворение потребностей молодежи, необходимых для успешного становления и функционирования личности.

Для сравнения, мы рассмотрим осуществление социальной работы с молодежью в Ирландии, так как молодежная политика Ирландии является более устойчивой и четко структурированной.

Молодежную политику курирует Министерство по делам детей и молодежи. Национальная модель построена на книге авторов Херли и Трики «Модели Молодежной Работы. Социологическая структура». Формулируемая цель их модели должна обеспечить практическую структуру осуществления государственной молодежной политики. В Ирландии молодежная работа объединена с образованием. Эта модель начинается с социологического исследования роли и практики образования. Главным аргументом является взаимодействие самых разнообразных форм работы с молодежью, невыявленных ранее другими экспертами. В полном объяснении их модели Херли и Tрики объясняют идеологические параметры каждой формы поддержки молодежи и осуществляют анализ потребностей в профессиональной, досуговой, политической, творческой сферах жизни. Авторы делают акцент на практическое значение каждой формы для социальных ролей и общественных процессов. Итак, в Ирландии существуют следующие технологии работы с молодежью:


  1. Критическое социальное образование.

Молодежные работники выступают в качестве побудительных мотивов, воспитателей сознания, инструментов реализации и критически настроенных социальных аналитиков для молодых людей. Роль реформиста.

Цель формы: исследование личного опыта как основного принципа для подъема сознания.



  1. Саморазвитие.

Молодежный работник как консультант. Либеральное поведение.

Цель: формирование личной ответственности за жизненный выбор; лидерства и навыков для успешной социализации.



  1. Радикальные социальные изменения.

Молодежный работник как радикальный активист, революционер.

Выгода для молодых людей должна быть представлена в виде заинтересованности в социальном преобразовании

Цель: идеологическое настроение молодых людей в революционной перспективе; реформирование социальных институтов.


  1. Воспитание характера.

Молодежный работник как образец для подражания и организатор. Консерваторский стиль. Молодые люди должны развивать дисциплину.

Цель: на главном плане должен стать конструктивный путь; здоровый образ жизни.

Проведя анализ данных моделей, нужно отметить, что Ирландская предполагает более глубокий индивидуальный подход в становление личности, в то время как Российская не только берет на себя ответственность воспитание человека, но и дальнейшую его реализацию в жизни.

В любом развивающемся обществе органам по делам молодежи просто необходимо четко сформулировать модели своей деятельности, их цели, задачи, а также объяснить молодежи основополагающие принципы развития общества, его механизмы для личного и социального становления. Ведь молодежь – это будущее страны, ее политическое, экономическое и международное достояние. Эффективные результаты социальной работы будут получены в том случае, когда будут влиятельные политики и работники с молодёжью будут осознавать ценность данной возрастной группы, ее особенности и технологии работы.


Литература

1. Концепция государственной молодежной политики от 5 декабря 2001 г. Департамент по молодежной политики Министерства образования Российской Федерации.

2. Нестерова Г.Ф. Технологии и методика социальной работы: учеб. пособие для студентов вузов по направлению «Социалная работа»/ Г.Ф. Нестерова, И.В. Астэр. М.: Академия, 2011. 208 с.

3. Поддубная Т.Н. Социальная защита детства в России и за рубежом: учеб. пособие для студентов вузов. М.: Академия, 2008. 320 с.



ВИХОВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА
А.В. Усова, Н.А. Коношенко,

науковий керівник С.В. Коношенко



Україна, Донецька область, м. Слов’янськ,

Донбаський державний педагогічний університет
Сьогодні в Україні проблема здорового способу життя молоді набула такої актуальності, що ми говоримо про неї, як про глобальну загрозу всієї нації. Для вирішення її насамперед слід усвідомити для кожного з нас значущість самого поняття «здоровий спосіб життя». Поступове усвідомлення на державному рівні значущості профілактики, збереження, підтримки та відновлення здоров’я нації передбачає знаходження шляхів підвищення у молодого покоління усвідомлення цінності здоров’я, здорового способу життя. Пріоритетним завданням системи освіти є формування в особистості відповідального ставлення до власного здоров’я і здоров’я свого оточення як найвищих суспільних та індивідуальних цінностей [1, с. 20]. На сьогодні, в умовах розбудови українського суспільства, проблема стану фізичного, психічного здоров’я підростаючого покоління набуває особливої гостроти, оскільки сучасна ситуація обтяжується високими показниками захворюваності молоді, зниженням якості медичного обслуговування, погіршенням екологічної ситуації, морально-духовною кризою.

Отже, дослідження проблеми формування здорового способу життя у молодого покоління є достатньо важливою актуальною проблемою. Розробленням теоретичних і практичних основ виховання в підростаючого покоління здорового способу життя займалися такі вчені, як Н. Василенко, С. Кириленко, Л. Крилова, Ю. Мельник, С. Омельченко, В. Торотій, В. Шкуркіна й інші. Проте аспект виховання здорового способу життя в дітей та молодів потребує подальшого вивчення і висвітлення.

Метою статті є аналіз досвіду з формування здорового способу життя, аналіз специфіки виховання здорового способу життя в майбутніх соціальних педагогів та внесення пропозицій щодо оптимізації цього процесу. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ): «здоров’я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад» [4, с. 29]. Тому здоров’я розглядається не лише як ресурс, а як мета життя.

Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров’я як на феномен, що інтегрує принаймні чотири сфери здоров’я: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) та духовну [4, с. 31;]. Усі ці складові невід’ємні одна від одної, тісно взаємопов’язані, діють одночасно, а їх інтегрований вплив визначає стан здоров’я людини.

1. Фізичне здоров’я - це правильне функціонування всіх систем організму, позитивне ставлення до власного здоров’я, прагнення до фізичної досконалості й загальної фізичної працездатності, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування.

2. Психічне здоров’я (психологічний комфорт) - відповідність когнітивної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції, адекватних позитивних емоцій; відсутність акцентуацій характеру, шкідливих звичок.

3. Соціальне здоров’я (соціальне благополуччя) - це передусім сформована громадянська відповідальність за виконання соціальних ролей у суспільстві; позитивно спрямована комунікативність; доброзичливість у ставленні до людей, здатність до самоактуалізації в колективі, самовиховання.

4. Духовне здоров’я (душевне) - пріоритетність загальноосвітніх цінностей; наявність позитивного ідеалу відповідно до національних і духовних традицій, працелюбність, доброчинність, відчуття прекрасного в житті, природі, мистецтві. Духовне здоров’я можна визначити як здатність особистості регулювати своє життя та свою діяльність згідно з гуманістичними ідеалами, виробленими людством у процесі історичного розвитку. Саме духовне здоров’я є визначальним у ставленні людини до себе, до інших, до суспільства і пріоритетним в ієрархії аспектів здоров’я.

З позицій викладеного, розуміння феномену здоров’я людини походить від визначення поняття «здорового способу життя». Згідно з даними вчених, здоров’я людини більш ніж на 50% зумовлено її способом життя, близько 40% - соціальними і природними умовами, а також спадкоємністю, і лише 10% залежить від медичного обслуговування [1, с.22]. Доцільним буде спинитися на визначенні поняття «здоровий спосіб життя». Поняття «здоровий спосіб життя» ще в декларації Алма-Атинської Міжнародної конференції охорони здоров’я 1978 р. було визначено як «...все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною всіх своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту» [3, с.23].

Здоровий спосіб життя містить у собі такі основні елементи:

- плідну працю;

- раціональний режим праці і відпочинку (при правильному режимі виробляється чіткий і необхідний ритм функціонування організму, який створює оптимальні умови для роботи та відпочинку і тим самим сприяє зміцненню здоров’я, поліпшенню працездатності та підвищенню продуктивності праці;

- викорінювання шкідливих звичок (тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотиків), які є причиною багатьох захворювань, різко скорочують тривалість життя, знижують працездатність, згубно позначаються на здоров’ї молодого покоління і на здоров’ї майбутніх дітей;

- оптимальний руховий режим, який зміцнює і розвиває кісткову мускулатуру, серцевий м’яз, судини, дихальну систему і багато інших органів, що значно полегшує роботу апарату кровообігу та благотворно впливає на нервову систему;

- раціональне харчування, особливо це стосується студентства, забезпечує правильний ріст і формування організму, сприяє збереженню здоров’я, високій працездатності і продовженню життя. Коли мова йде про раціональне харчування, варто запам’ятати два основні закони, порушення яких є небезпечним для здоров’я.

Отже, при дотриманні всіх цих умов здорового способу життя кожна людина створює великі можливості для зміцнення та підтримки свого здоров’я, для збереження працездатності, фізичної активності та бадьорості до глибокої старості.

На сьогоднішній день практично кожна людина має масу справ і обов’язків. Часто їй бракує часу навіть на свої справи. У результаті, з горою дріб’язкових технічних проблем людина просто забуває про головні істини - вона забуває про своє здоров’я. У майбутніх соціальних педагогів багато причин для втрати здоров’я: 1) емоційний дискомфорт, спричинений труднощами навчального процесу: перевантаження програмним матеріалом, складність стосунків у системі «студенти - викладачі - батьки»; 2) інтенсивний негативний вплив середовища існування: зростання почуття невпевненості, заниженої самооцінки, агресії, невдоволення собою і світом, які «придушуються» тютюном, алкоголем, різними наркотичними речовинами тощо.

За даними офіційної статистики, сьогодні в Україні вживають наркотики 128 тис. осіб, з яких 60% - молодь і підлітки, 13% - діти віком від 11 до 14 років; кожний другий підліток курить, а кожний третій - має досвід вживання алкоголю. Низькою залишається сексуальна культура молодих людей, що негативно позначається на стані їхнього репродуктивного здоров’я. Непоправної шкоди здоров’ю дітей та молоді завдають хвороби, які передаються статевим шляхом. Поширеність їх зростає з кожним роком. Триває погіршення епідемічної ситуації щодо ВІЛ/СНІДу, який вражає насамперед молодь. Згідно з офіційними даними, на квітень 2012 р. в Україні зареєстровано понад 91 тис. ВІЛ-інфікованих людей: кількість ВІЛ-інфікованих збільшилась у чотири рази порівняно з 2006р. [2, с. 51].

Руйнівного впливу завдають психіці підростаючого покоління й теле-, відеопродукція, комп’ютерні ігри з демонструванням жахів, насильства, статевої розпусти. Кожна молода людина, внаслідок різних життєвих обставин, підпадає під вплив саме того інформаційного середовища, яке вона бачить навколо себе, і її суспільна мораль, позиція, переконання, життєві установки, поведінка не завжди формуються в корисному для себе та оточуючих напрямі.

Щоб відповісти на питання, як сучасні студенти ставляться до здорового способу життя, які цінності та пріоритети вони мають, серед студентів І-V курсів Донбаського державного педагогічного університету нами із залученням майбутніх соціальних педагогів було проведено дослідження, метою якого була оцінка ціннісно-мотиваційних установок на збереження та зміцнення здоров’я.

За результатами анкетування можна зробити  висновок, що нездоровий спосіб життя більшість студентів почали вести з 14-16 років, а більша половина опитуваних погано поінформована щодо ведення здорового способу життя та не вбачають загрозливою проблему недодержання здорового способу життя. Негативний вплив на здоров’я студентської молоді мають шкідливі звички. Встановлено, що значна частина молодих людей досить прихильно ставиться до вживання алкоголю (82%), тютюнопаління (70%), наркотичних речовин (куріння марихуани) (14%), нестримана сексуальна поведінка спостерігається у 46% респондентів і лише 18% опитаних сказали, що не мають шкідливих звичок. На запитання анкети «Чи вважаєте Ви, що ситуація зі шкідливими звичками набула загрозливого стану для нації?» позитивну відповідь дали 30%, 34% відповіли «ні», 36% - «не знаю». Анкетування показало, що на питання «Як Ви вважаєте, вживання алкоголю провокує виникнення конфліктів, асоціальних вчинків?» 32% респондентів відповіли «завжди», 28% студентства - «дуже часто», 28% - «інколи» і 12% - «ніколи».

Такий тривожний стан, що стався у студентів з означеного питання, вимагає доповнити систему заходів щодо усунення шкідливих звичок засобами фізичного виховання, пропаганди здорового способу життя, боротьби з гіподинамією, залучення до активних форм відпочинку.

У багатьох навчально-виховних закладах питання, пов’язані зі здоров’ям, розглядаються на заняттях з навчальних предметів або факультативів. І далеко не в усіх закладах освіти проводиться постійна та систематична робота з озброєння молоді навичками привчання їх до здорового способу життя. Тому необхідно проводити в життя послідовну систему активних дій усіх учасників навчально-виховного процесу, спрямованого на створення здорового середовища для формування таких важливих життєвих навичок, які ведуть до збереження, зміцнення та відтворення здоров’я і орієнтують на утвердження здорового способу життя, розвиток духовно, психічно, фізично та соціально здорової особистості.

У ході вивчення наукової літератури та аналізу власного практичного педагогічного досвіду, ми дійшли висновку, що ефективність процесу з виховання здорового способу життя майбутніх соціальних педагогів залежить від таких важливих складових: 1) виховання в студентів інтересу до знань фізичними вправами; 2) озброєння їх знаннями з фізичної культури, фізіології, гігієни людини та вироблення на їх основі переконань в необхідності систематично займатися фізкультурою; 3) практичне навчання студентів кожен день самостійно займатися фізичними вправами; 4) створення позитивного мікроклімату в колективі університету; 5) підвищення педагогічної культури батьків (консультування батьків та сімей із питань сімейних конфліктів, взаємин між поколіннями, витоків конфліктів у сім’ї тощо); 6) підготовка фахівців, які працюють із молоддю, у сфері охорони здоров’я, освіти, розваг тощо; 7) інтеграція та координація зусиль державних і громадських організацій, релігійних організацій щодо широкого поля діяльності у сфері формування здорового способу життя молоді; 8) залучення засобів масової інформації щодо пропаганди здорового способу життя, орієнтації молоді на кращі здобутки духовної спадщини, популяризації притаманних українському народові загальнолюдських цінностей, запобігання негативному впливові на систему цінностей інформації, що містить елементи жорстокості та насильства; 9) розроблення інформативно-освітніх програм, тренінгів, шкіл та матеріалів, орієнтованих на формування життєвих навичок, які ведуть до збереження, зміцнення та відтворення здоров’я.

Отже, традиційні методи профілактики шкідливих звичок та різного роду узалежнень, пов’язані із заборонами давно дискредитували себе. В педагогічних університетах повинна здійснюватися постійна і цілеспрямована робота зі студентами з використанням різноманітних прийомів, які б стимулювали пізнавальну діяльність, впливали на мотиваційну сферу, не залишали байдужими, змушували переглянути пріоритети власного життя. Таким чином, формування здорового способу життя молоді - складний процес, який потребує активного залучення якнайбільшої кількості людей, різних організацій і насамперед - самої молоді.

Подальші дослідження передбачається провести в напрямку обґрунтування форм і методів формування здорового способу життя різних категорій учнів, розробки спеціальних програм з фор­мування в них здорового способу життя в умовах навчально-виховних і реабілітаційних закладів.


Література

1. Василенко Н. Проблема здорового способу життя в освіті європейських країн // Шлях освіти. 2006. № 2. С.19-22.

2. Кириленко С. Розвиток педагогічних технологій формування культури здоров'я старшо­класників // Рідна школа. 2012. №1. С.50-55.

3. Формування здорового способу життя молоді в Україні: національна модель „Молодь за здоров’я” / П. Шатц, О. Балакірєва та ін. К. : Укр. ін.-т соц. досліджень, 2005. 130 с.

4. Шкуркіна В.М. Формування соціального здоров’я дітей-сиріт підліткового віку в загальноосвітніх школах-інтернатах: дис. …канд. пед. наук. Луганськ, 2006. 220 с.

СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я ШКОЛЯРІВ
А.В. Усова, Н.А. Коношенко,

науковий керівник С.В. Коношенко



Україна, Донецька область, м. Слов’янськ,

Донбаський державний педагогічний університет



Постановка проблеми та її актуальність. В умовах глобалізації суспільства в національній системі освіти особливої актуальності набувають питання розвитку особистості в соціокультурному контексті, формування культури здоров’я підростаючого покоління. Актуальність формування культури здоров’я населення України, зокрема дітей молодшого шкільного віку, зумовлена критичним станом здоров’я школярів. Початкову школу з погіршеним станом здоров’я завершують близько 80 % учнів. Останнім часом відзначається не лише суттєве зменшення кількості здорових дітей, а й поширення серед них шкідливих звичок, знецінення культу здоров’я. Оскільки самій людині належить провідна роль у збереженні та зміцненні здоров’я, виборі способу життя, системи цінностей, ступеня гармонізації внутрішнього світу і відносин з оточенням, стає очевидним необхідність усвідомлення нею потреби бути культурно здоровою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останнє десятиріччя опубліковані праці, в яких визначено сутність поняття „культура здоров’я” (В. Горащук, Г. Кривошеєва, С. Свириденко, В. Скумін, О. Трещева, В. Шахненко та ін.). У дисертаціях В. Горащука і С. Кириленко проблема формування культури здоров’я школяра розглядається в соціально-педагогічному контексті. Питанню формування здорового способу життя дітей і молоді присвячено праці В. Войтенко, В. Зайцева, Н. Зимівець, Ю. Лісіцина, С. Омельченко, Є. Приступи, Л. Сущенко та інших. Аналіз теоретичних напрацювань учених і практичного досвіду в освітній галузі з проблем формування культури здоров’я, здорового способу життя дітей свідчить, що формуванню культури здоров’я в учнів початкових класів приділялось недостатньо уваги.

Мета статті - науково обґрунтувати сутність і структуру культури здоров’я учнів початкових класів.

Викладення основного матеріалу. Формування культури здоров’я учнів початкових класів вимагає врахування індивідуальних та вікових особливостей дітей. Отже, важливого значення набуває визначення вікових особливостей формування культури здоров’я учнів початкової школи. Аналіз сучасної психолого-педагогічної літератури дозволив нам з’ясувати вікові особливості дітей молодшого шкільного віку, відповідно до зазначених компонентів культури здоров’я учня початкової школи.

До молодшого шкільного віку відносяться діти з 6 до 10 років, за психологічною періодизацією Л. Виготського [2]. Цей період навчання дітей в школі характеризується такими показниками: провідним видом діяльності (початок навчання в школі сприяє зміни ігрової діяльності дитини на навчальну) та основними психічними новоутвореннями (які у свою чергу характеризуються як психічними процесами, так і властивостями особистості).

М. Заброцький виділяє такі „основні новоутворення психіки молодшого школяра”, як „довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дії та рефлексія” [4, с. 46]. Саме завдяки їм, на його думку, психіка школяра досягає необхідного рівня розвитку для подальшого навчання. Розглядаючи „основні новоутворення молодшого шкільного віку”,

І. Бех також вказує на ці особливості: „довільність психічних процесів та їх інтелектуалізація, усвідомлення дитиною динаміки своїх змін, виникнення здатності до планування та виконання дії у внутрішньому плані, уміння немовби збоку розглядати та оцінювати свої думки та дії, поява рефлексії... Морально поглиблюються почуття...” [2, с. 213]. Отже, автор звертає увагу ще й на моральний аспект розвитку дитини в цьому віці.

На основі сучасних психологічних та соціально-педагогічних досліджень розглянемо основні показники, що характеризують дитину молодшого шкільного віку, відповідно до визначеної нами системи критеріїв культури здоров’я учня.

Фізичний компонент особистості учня початкових класів. Анатомо-фізіологічні особливості молодшого школяра характеризуються наступними показниками [3, с. 139-141]. Пропорційно збільшується зріст і вага. Кістково-сполучений апарат відзначається гнучкістю. Збільшується вага всіх м’язів відносно ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м’язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку, добре володіючи ходьбою, бігом, ще недосконало керують рухами, здійснюваними дрібними м’язами. З часом школярі набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м’язів, рухи стають більш координованими, точними. Добре розвинені органи чуття.

Психічний компонент особистості учня початкових класів. Молодший школяр, як вказує Р. Овчарова, відрізняється рухливістю, непосидючістю, імпульсивністю поведінки, нестійкістю уваги, загальною недостатністю волі, виразним проявом у поведінці типологічних властивостей [5, с. 219].

Соціальний компонент особистості учня початкових класів. Розвивається під впливом відношень між суб’єктами педагогічного процесу: в системі „дитина – дитина” серед учнів встановлюються контакти та зав’язуються дружні стосунки з однокласниками; в системі „вчитель – дитина” вчитель сприяє розвиткові та соціальному вихованню особистості, засвоєнню дитиною соціально визнаних правил та норм; в системі „батьки – дитина” батьки формують у дитини навички соціальної поведінки щодо вимог соціуму (певної культури, умов життєдіяльності) [5, с.220].

Духовний компонент особистості учня початкових класів. Важливе значення має розвиток духовного аспекту, оскільки вчителі мають беззаперечний авторитет серед учнів початкових класів, тому вони безпосередньо впливають на розвиток духовної складової особистості учня. Формують ціннісні орієнтації, інтереси, переконання, світогляд дитини. Особистість учителя є одним з найважливіших чинників розвитку культури здоров’я учня початкової школи. Вчитель повинен стати взірцем для учнів, власним прикладом спонукаючи їх до вдосконалення (фізичного, психічного, соціального, духовного) [3].

Аналіз означених вище сфер дозволив з’ясувати необхідність та достатність компонентів культури здоров’я особистості учня, зробити уточнення їх ієрархічної послідовності, висвітлити взаємозв’язок та взаємодію між ними та іншими компонентами, визначити систему критеріїв культури здоров’я учня, а також розкрити вікові особливості розвитку культури здоров’я в учнів початкових класів. Дослідження компонентів особистості та особливостей формування культури здоров’я дітей молодшого шкільного віку дозволило ввести до наукового обігу такі дефініції.

Культура здоров’я дитини молодшого шкільного віку – інтегроване особистісне утворення, сформоване на основі знань, умінь, що характеризується здоров’яформувальною поведінкою, яка відповідає віковим особливостям індивіда, виявляється в цілісності та гармонійному розвиткові всіх складових індивідуального здоров’я (фізичного, психічного, соціального, духовного), основних сфер особистості (мотиваційної, когнітивної, афективної, ціннісної, поведінкової), прагненні дитини до самопізнання, самовдосконалення, творчої діяльності.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, формування культури здоров’я учнів характеризується складністю, динамічністю та багатокомпонентністю. Особливостями формування культури здоров’я дітей молодшого шкільного віку в соціокультурному контексті є врахування індивідуальних та вікових особливостей учнів, а також факторів впливу соціокультурного простору в якому вони перебувають, а саме: соціальних інститутів суспільства, законодавчих й нормативно-правових актів держави, державних/приватних програм і проектів, засобів масової інформації, морально-етичних норм, традицій тощо. Перспективою подальших розвідок у цьому напрямі ми вбачаємо розробку та реалізацію соціально-педагогічних основ формування культури здоров’я дітей молодшого шкільного віку, а саме: взаємодії соціальних інститутів суспільства в системі соціально-педагогічної діяльності з формування культури здоров’я молодших школярів; організації діяльності соціального педагога з проблеми формування культури здоров’я молодших школярів; упровадження соціально-педагогічної технології формування культури здоров’я в початковій школі.
Література

1. Бех І.Д. Виховання особистості. У 2 кн. Кн. 2. Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні основи. К.: Либідь, 2003. 344 с.

2. Выготский Л.С. Педагогическая психология; под ред. В.В. Давыдова. М.: Педагогика, 1991. 479 с.

3. Методическое пособие по валеологическим аспектам здоровья / под ред. М.С. Гончаренко. Х.: ХНУ, 2000. 196 с.

4. Заброцький М.М. Вікова психологія: навч. посібник. К.: МАУП, 1998. 92 с.

5. Овчарова Р.В. Практическая психология образования: учеб. пособие для студ. психол. фак. университетов. М.: ИЦ «Академия», 2003. 448 с.




ВИЯВЛЕННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ У СИСТЕМІ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ
Е.С. Федорова,

науковий керівник Е.П. Демченко



Україна, Сумська область, м. Глухів,

Глухівський національний педагогічний університет ім. О. Довженка

В Україні протягом останніх десятирічь відбувається утвердження соціально-педагогічної діяльності як професійної, окреслення функцій і визначення напрямів роботи соціальних педагогів. Аналіз основних документів, що регламентують роботу фахівців у соціально-педагогічній сфері, вивчення теоретичних засад змісту їхньої роботи дає підставу зробити висновок про різноплановість соціально-педагогічної діяльності. В умовах закладу освіти на соціальних педагогів покладені складні завдання з діагностування соціального середовища, проведення превентивної роботи, правового і соціального захисту дітей і підлітків, консультативна й методична робота, налагодження взаємодії з сім`ями учнів тощо. Серед напрямів соціально-педагогічної діяльності у закладі освіти важливе місце займає робота з виявлення дітей і підлітків з різними видами обдарованості, участь у створенні сприятливого розвивально-виховного середовища для реалізації їхніх здібностей і талантів, соціально-педагогічний супровід обдарованих особистостей.

На сучасному етапі прослідковується суперечність, коли, з одного боку, визнається важлива роль обдарованих і талановитих людей у прогресивному поступі цивілізації в цілому, в соціально-економічному, культурному розвитку кожної держави та визначенні її місця на світовій арені зокрема. З другого боку, ще не створена на державному, регіональному рівнях і рівні закладу освіти цілісна систем пошуку, психолого-педагогічного моніторингу, соціально-педагогічного супроводу обдарованих особистостей та створення умов для їх творчої самореалізації протягом усього життя.

Також до кінця не розмежовано функції педагогічних працівників закладу освіти в системі пошуку і розвитку обдарованих особистостей, чітко не окреслено обов’язки соціального педагога в роботі з обдарованими дітьми і молоддю. Специфіка соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми залишається до кінця не розробленою на рівні теорії й, відповідно, не може бути повною мірою реалізованою в практиці закладів освіти.

Варто зазначити, що складним і суперечливим залишається сам феномен обдарованості, який має міждисциплінарний статус і протягом декількох століть є предметом дослідження у межах філософії, фізіології, психології, педагогіки. Так, учені (О.Антонова, Е.Лодзіньська та ін.) справедливо зазначають, що його потрібно досліджувати комплексно на психофізіологічному, психологічному, соціально-психологічному, педагогічному рівнях. О.Савенков [8] також обстоює думку щодо необхідності вивчення обдарованості в декількох площинах. Учений подає цей науковий конструкт у формі вертикальної осі, яка умовно пронизує декілька рівнів: генотипічний і психологічний, фенотипічний, соціально-педагогічний.

З іншого боку, наслідком пильної дослідницької уваги стали декілька теорій і підходів до пояснення природи, сутності, структури та інших аспектів феномену обдарованості. Зокрема, низка досліджень присвячена розкриттю природи обдарованості (Б.Ананьєв, Ф.Гальтон, Дж.Гілфорд, А.Ковальов, Г.Костюк, В.Мясищев, К.Платонов, С.Рубінштейн, О.Савенков, Б.Теплов та ін.). У працях відомих зарубіжних персонологів (Дж.Рензуллі, Ф.Монкс, А.Танненбаум, П.Торранс, Ч.Спірмен, Р.Стернберг, Д.Фельдх’юсен та ін.) запропоновано моделі обдарованості. Важливим напрямом психологічних розробок є обґрунтування теоретичних основ обдарованості, її сутності й структури (В.Ананьєв, Д.Богоявленська, А.Брушлинський, П.Гальперін, О.Кульчицька, Н.Лейтес, А.Лєонтьєв, О.Матюшкін, В.Моляко та ін.).

Складність феномену обдарованості засвідчує наявність декількох її видів, які, за одного з наукових підходів [робоча концепція], були визначені за такими критеріями: вид діяльності й сфери психіки, що її забезпечують; ступінь сформованості; форма прояву; широта прояву в різних видах діяльності; особливості вікового розвитку. Зокрема, за широтою прояву диференціюють загальну та спеціальну обдарованість. Відповідно до виду діяльності й сфери психіки, що її забезпечують, виділяють: у практичній діяльності – обдарованість в ремеслах, спортивну та організаційну; в пізнавальній – інтелектуальну; в художньо-естетичній – хореографічну, сценічну, літературно-поетичну, образотворчу і музичну; в комунікативній – лідерську й атрактивну; в духовно-ціннісній – обдарованість, яка виявляється у створенні нових духовних цінностей і служінні людям.

У свою чергу, В.Юркевич [12] на основі критерію «своєрідність характеру обдарованості» виділяє такі її типи: інтелектуальний, академічний, художній, креативний, соціальний чи лідерський, психомоторний чи спортивний.

У працях сучасних російських (Д.Богоявленська, Н.Лейтес, В.Панов, В.Шадриков, В.Юркевич, Є.Яковлєва, В.Ясвін та ін.) і українських (Н.Завгородня, В.Доротюк, М.Гнатюк, О.Моляко, О.Музика, Н.Теличко та ін.) учених висвітлюється питання дитячої обдарованості, виявлення і розпізнання потенційних можливостей обдарованих дітей, створення умов для їх навчання й розвитку в майбутньому.

У формуванні творчої особистості важливу роль відіграє педагог, який може своєчасно виявити в дитини ознаки обдарованості й створити необхідні умови для її самореалізації, буде партнером у процесі саморозвитку такої дитини. Тому актуальними є висновки дослідників про необхідність здійснення у ВНЗ спеціальної підготовки вчителів (М.Федоров та ін.) та фахівців у галузі дошкільної освіти (О.Аматьєва, О.Дронова, Л.Крайнова, О.Міхеєва та ін.) до роботи з обдарованими дітьми; про важливість розвитку педагогічної обдарованості самого вчителя-вихователя (О.Антонова, Л.Прокопів та ін.). Як бачимо, мало дослідженою залишається й потребує спеціальної розробки проблема підготовки соціальних педагогів до роботи з обдарованими дітьми у закладах освіти. Обдаровані діти потребують соціально-педагогічної допомоги, оскільки вони часто стають групою ризику, виявляють відхилення в поведінці та схильність до суїциду, мають конфлікті стосунки з ровесниками й дорослими, зловживають спиртним і наркотичними речовинами, викликані перевантаженням і дискримінаційним ставленням до них з боку соціального оточення.

У ході проведення дослідження, спрямованого на виявлення специфіки роботи соціального педагога з обдарованими дітьми в сучасних закладах освіти, нами виявлено низку проблем. Так, опитування соціальних педагогів, які працюють у школах Вінниччини (Україна), показало, що переважна більшість респондентів не надають важливого значення роботі з обдарованими дітьми. Так, 35 опитуваних (79,6%) стверджують, що об’єктами соціально-педагогічної діяльності є діти, які перебувають у важкій життєвій ситуації, серед них: ті, мають вади в психічному та (або) фізичному розвитку, проживають у малозабезпечених сім'ях, мають відхилення в поведінці, з родин переміщених громадян; жертви насильства. Частина соціальних педагогів (6 осіб – 13,6%) зазначили, що соціально-педагогічної допомоги й підтримки потребують всі без винятку учні загальноосвітніх закладів. Припускаємо, що вони мали на увазі й обдарованих особистостей, проте, конкретно така категорія дітей не була вказана в їхніх відповідях.

І лише невелика частина опитуваних (3 особи – 6,8%) зазначили, що поряд з категоріями дітей, які мають проблеми в фізичному й фізичному розвитку, відхилення в поведінці, потрапили в складні життєві обставини, особливої соціально-педагогічної допомоги потребують обдаровані діти й підлітки. На думку, цієї групи соціальних педагогів, обдаровані особистості мають низку соціальних і психологічних проблем, пов’язаних із адаптацією в закладі освіти, спілкуванням з ровесниками й статусом у колективі, конфліктами з вчителями, недостатніми умовами щодо самореалізації тощо. Респонденти справедливо стверджують, що обдаровані діти також необхідно віднести до категорії «особливих» чи «дітей з особливими освітніми потребами», які потребують професійної допомоги педагогічних працівників (практичних психологів, соціальних педагогів, учителів-переметників тощо), створення сприятливих умов для розвитку їхніх здібностей і талантів.

Підтвердженням неналаштованості, небажання й недостатньої підготовленості працювати з обдарованими дітьми є відповіді соціальних педагогів на наступне, більш конкретне питання: «Хто з педагогічних працівників закладу освіти повинен організовувати й координувати роботу з обдарованими дітьми?». Відповіді респондентів розподілилися наступним чином: практичний психолог (16 осіб – 36,4%), дирекція закладу (12 осіб – 27,3%), учителі-предметники (7 осіб – 15,9%), класний керівник (5 осіб – 11,4%), соціальний педагог (4 особи – 9,0%). Як бачимо, незначна частина соціальних педагогів вважає, що важливим напрямом їхньої роботи є об’єднання зусиль педагогічного колективу для забезпечення умов для становлення особистості обдарованої дитини, її самореалізації, найповніший розвиток здібностей і талантів.

Нас цікавило також питання про те, чи розуміють соціальні педагоги, в чому полягає специфіка їхньої роботи з обдарованими учнями в закладі освіти. Аналіз відповідей респондентів виявив, що вони слабко орієнтуються в змісті й напрямах соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми й підлітками. Приблизно половина респондентів (20 осіб – 45,5%) дала загальні відповіді на поставлене запитання: «Створення умов для всебічного розвитку обдарованих». Інша частина соціальних педагогів обмежила роботу з обдарованими дітьми до співпраці з їхніми сім’ями (9 осіб – 20,4%) та вивченням соціального статусу й міжособистісних стосунків обдарованої дитини в учнівському колективі (8 осіб – 18,2%). Респонденти аргументували це тим, що робота соціального педагога насамперед спрямована на вивчення соціального оточення будь-якої дитини, в тому числі, й обдарованої. Решта учасників опитування (7 осіб – 15,9%) зазначили, що метою роботи соціального педагога з обдарованими дітьми є їх соціально-педагогічний супровід. Проте, вони не конкретизували, в чому полягає специфіка соціально-педагогічного супроводу саме обдарованих дітей.

Виходячи з функцій соціально-педагогічної діяльності та специфіки феномену обдарованості, вважаємо, що робота соціального педагога в закладі освіти з обдарованими дітьми передбачає такі напрями:


  • Виявлення й ідентифікація обдарованих дітей і підлітків.

  • Участь у створення сприятливого соціально-педагогічного середовища для розвитку здібностей і талантів обдарованих особистостей, їх самореалізації.

  • Соціально-педагогічний супровід обдарованих дітей і підлітків на всіх етапах організації педагогічного процесу, спрямованого на становлення обдарованих дітей і підлітків.

  • Співпраця з батьками обдарованих учнів з метою об’єднання зусиль для розвитку обдарованих особистостей.

  • Допомога в професійному самовизначенні учнів, відповідно до виду їх обдарованості.

Звернемо увагу, насамперед, на проблему виявлення обдарованих дітей у закладах освіти. Ідентифікація обдарованості є складним і тривалим процесом, оскільки критерії розгортання різних видів обдарованості не завжди є достатньо очевидними. Окрім цього, не всі характеристики обдарованості виявляються одночасно, тому що розвиток різних здібностей часто має має гетерохронний характер, найбільш активне розгортання потенціалів обдарованої особистості відбувається на різних вікових етапах.

Варто не помилитися, ідентифікуючи дитину як обдаровану, оскільки, як справедливо зазначає Д.Богоявленньська, значні успіхи й досягненя особистості можуть бути проявом закономірностей вікового розвитку. Наприклад, дошкільнята характеризуються особливою схильністю до засвоєння мов, високим рівнем допитливості, надзвичайною яскравістю фантазії; для старшого підліткового віку характерними є різні форми поетичної та літературної творчості тощо. Відносно висока вага вікового фактора в ознаках обдарованості іноді створює видимість обдарованості (тобто «маску» обдарованості, під якою – звичайна дитина) у вигляді прискореного розвитку певних психічних функцій, спеціалізації інтересу тощо.

Д.Богоявленська також застерігає, що потрібно відрізняти обдарованість від навченості дитини (або ширше – ступеня соціалізації), що є результатом сприятливих умов життя дитини та часто важко відрізнити від прояву дитячої обдарованості. При рівних здібностях дитина з родини з високим соціально- економічним статусом (у тих випадках, коли сім'я докладає зусиль до його розвитку) буде показувати вищі досягнення у певних видах діяльності порівняно з дитиною, для якої не були створені аналогічні умови.

Погоджуємося з позицією вченої, яка вважає, що оцінка конкретної дитини як обдарованої є умовною, оскільки самі чудові здібності дитини не є прямим і достатнім показником його досягнень в майбутньому. Потрібно враховувати, що ознаки обдарованості, притаманні в дитячі роки, навіть при самих, здавалося сприятливих умовах можуть зникнути. Під впливом зміни віку, освіти, освоєння норм культурної поведінки, типу сімейного виховання тощо може відбуватися згасання ознак дитячої обдарованості. Тому вкрай складно оцінити міру стійкості обдарованості, що проявляється конкретною дитиною на певному відрізку часу. Крім того, виникають труднощі щодо прогнозу перетворення обдарованої дитини в обдарованого дорослого.

Тому варто дослухатися поради дослідниці не використовувати словосполучення «обдарована дитина» для констатації (жорсткої фіксації) статусу дитини. Бо очевидний психологічний драматизм ситуації, коли дитина, що звикла до того, що вона «обдарована», на наступних етапах розвитку раптом об'єктивно втрачає ознаки своєї винятковості. Може виникнути болюче питання про те, що далі робити з дитиною, який почала навчання в спеціалізованому освітньому закладі, але потім перестала вважатися обдарованою. Виходячи з цього, в практичній роботі з дітьми замість поняття «обдарована дитина» слід використовувати поняття «дитина з ознаками обдарованості».

Не можемо погодитися з думкою педагогів, які вважають, що діагностика дитячої обдарованості є суто психологічною проблемою. Сучасна освітня практика, спрямована на особистісно зорієнтований підхід, даэ пыдставу розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід'ємну частину цілісного педагогічного процесу, важливим напрямом роботи всіх педагогічних працівників закладу освіти, в тому числі й соціального педагога. Виявлення обдарованих дітей повинно здійснюватися на комплексній оцінці, що включає низку діагностичних процедур (спостереження, анкетування, аналіз продуктів діяльності дітей, експертну оцінку, тестування, опитування вчителів і батьків тощо).

У ході виявлення обдарованих дітей соціальний педагог бере участь у всіх етапах цього складного й тривалого процесу.

Починається діагностична робота з етапу первинного відстежування й виявлення обдарованих дітей, який передбачає спостереження за всіма учнями та їх діагностування. Основний зміст роботи на цьому етапі полягає в тому, щоб у межах комплексного психологічного і соціально-педагогічного обстеження всіх учнів класу (школи) виділити дітей, цікавих з точки зору їхніх, можливо, більших, ніж в однолітків, перспектив розвитку. Важливе значення також відіграє моніторинг, головною метою якого є тривалий і систематичний збір інформації про обдарованих дітей, підлітків і молодь, їх систематизація, та узагальнення. Важлива роль у процесі моніторингу належить цілеспрямованому спостереженню за дітьми, за висновками деяких учених (К.Клюге, К.Хеллер), досвідчений і кваліфікований педагог здатний адекватно оцінити дитячу обдарованість і без складних психологічних вимірювань.

Проте з метою виявлення обдарованих дітей необхідно дотримуватися комплексного підходу, не обмежуватися використанням одного методу. Тому діагностична програма масового обстеження передбачає використання системи психометричних методик, що здійснюються психологом, соціальним педагогом. На цьому етапі виявлення обдарованих дітей ураховуються відомості про досягнення дитини в певній сфері діяльності на основі аналізу матеріалів, отриманих за допомогою анкетування батьків; вивчення продуктів діяльності учнів, які надані педагогами, вчителями-предметиками, класними керівниками, керівниками гуртків.

Результатом першого етапу є визначення кола потенційно обдарованих дітей, з якими слід проводити поглиблені індивідуальні дослідження.

На другому етапі об’єктом психологічної й соціально-педагогічної діагностики є діти, в яких виявлено ознаки того чи іншого виду обдарованості. Його метою є більш об’єктивна оцінка здібностей і талантів дитини, яка може бути ідентифікована як обдарована особистість, з урахуванням наявних зон найближчого й актуального розвитку. Для цього проводиться спеціальні діагностичні процедури, комплексна діагностикою, запропонована й апробована зарубіжними й вітчизняними вченими [].

За результатами комплексного обстеження дітей з метою виявлення обдарованих створюється Банк даних обдарованих дітей. Комплексне вивчення обдарованої дитини, збір інформації про неї узагальнюється в автентичному профілі дитини, Картці обдарованості, психолого-педагогічній характеристиці, психологічному портреті обдарованої дитини. В основу Картки обдарованості, покладені «Шкали для рейтингу поведінкових характеристик обдарованих дітей», розроблені під керів­ництвом Дж. Рензуллі. У Картці використано перші чотири шкали, показники за якими суттєві для більшості навчальних програм, призначених для обдарованих дітей. Кожен пункт шкали слід оцінювати безвідносно до інших пунктів. Критерієм оцінювання є частота спостереження кожної з характеристик. Також створюється портфоліо обдарованої дитини: психологічна характеристика, педагогічна характеристика, моніторинг розумового розвитку, моніторинг пізнавальної активності, результати досягнень (грамоти, нагороди, сертифікати тощо).

На наступному етапі психологічна й соціально-педагогічна діагностика передбачає систематичне вивчення досягнень обдарованої дитини, з метою створення умов для найбільш повного розвитку обдарованих дітей.

Отже, важливим напрямом соціально-педагогічної діяльності в закладі освіти є пошук та ідентифікація обдарованих дітей як майбутньої національної інтелектуальної, політичної, творчої еліти. Вчасна й досконала діагностика обдарованості посідає важливе місце в роботі з такими дітьми, є умовою для подальшого ефективного розвитку здібностей обдарованої особистості, її соціалізації, подоланню особистісних проблем і труднощів самореалізації.


Література

  1. Лосева А.А. Психологичская диагностика одаренности: учебное пособие / А.А. Лосева. М.: Акад. проект, 2006. 144 с.

  2. Психология: учебник для гуманитарных вузов / под ред. В.Н. Дружинина. СПб.: Питер, 2009. 656 с.

  3. Рабочая концепция одаренности / под ред. Д.Б. Богоявленской [Електронний ресурс]. URL: http://psychlib.ru/mgppu/rko/rko-001-htm.

  4. Савенков А. Развитие детской одаренности в образовательний среде // Развитие личности. 2002. № 3. с. 113-146.

  5. Каталог: uploads -> tuzhikova -> files
    uploads -> Методические рекомендации организация деятельности по резервам финансовых и материальных ресурсов для ликвидации чрезвычайных ситуаций
    uploads -> Кардиоренальные взаимоотношения и качество жизни при лечении больных хронической сердечной недостаточностью с сопутствующим сахарным диабетом 2 типа 14. 00. 06 Кардиология
    uploads -> Сердечная недостаточность (книги и статьи из научно-медицинских журналов, имеющихся в фонде библиотеки)
    uploads -> Хроническая сердечная недостаточность: определение, классификация, диагностика
    uploads -> Лечение гериатрических пациентов с заболеваниями органов дыхания и кровообращения


    Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   50


База данных защищена авторским правом ©zodorov.ru 2017
обратиться к администрации

    Главная страница