Міністерство охорони здоров'я України нді педіатрії, акушерства та гінекології, Київ Інститут неврології, психіатрії та наркології



страница10/12
Дата23.04.2016
Размер2.59 Mb.
ТипАнализ
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Выводы

Шкалу UWDRS можно охарактеризовать, как новый клинический инструмент для оценки пациентов БВ. При разработке этой шкалы использовались элементы других (прошедших проверку) шкал. Были взяты, а в некоторых случаях адаптированы, практически все элементы индекса Бартела, UPDRS, BFM и UHDRS. А также были использованы клинические шкалы для тремора и атаксии. Только пункты 14 (″глазодвигательная функция″) и 21Б (″тремор рук по типу «бьющихся крыльев»″) и 31-34 (″тремор нижней челюсти″, ″пирамидные знаки″, ″непроизвольный плач″), явились полностью новыми разработками. Существует множество шкал для оценки паркинсонизма, дистонии и атаксии, но недостаточно специфических инструментов для оценки нарушений и расстройств, связанных с БВ. Новая разработанная шкала, отражает смежные нарушения, встречающиеся у пациентов БВ. Шкала UWDRS содержит 3 части: сознания (UWDRS І), истории болезни (UWDRS ІІ), основанная на индексе Бартела и UPDRS часть ІІ, и неврологический осмотр (UWDRS ІІІ). Третья часть (UWDRS ІІІ), оценивает неврологические симптомы, вызванные паркинсонизмом, мозжечковой атаксией, тремором, дистонией и хореей.

Достоверность ІІІ части шкалы оценивалась на основе шести пациентов и восьми специалистов. Степень согласия мнений специалистов в этой части шкалы UWDRS, была подтверждена достоверностью шкалы.

Подводя итог, можно сказать, что эта статья является только предложением новой шкалы оценки БВ. В настоящее время шкала UWDRS используется консорциумом EuroWilson и германской сетью наследственных расстройств движений GeNeMove. Возможно, через несколько лет сбора данных, будет произведена дальнейшая оценка достоверности шкалы, которая будет основана на большем количестве пациентов.



Литература:

  1. Болезни нервной системы: руководство для врачей в 2 т. / [под ред. Яхно Н.Н., Штульмана Д.Р., Мельничука П.В.]. – М.: Медицина, 1995– Т. 2. – 1995. – 51.

  2. Członkowska A., Rodo M., Gromadzka G. Late onset Wilson’s disease therapeutic implication. Mov. Dis. 2008, 23, 5, 897-899.

  3. Czlonkowska A., Tarnacka B., Litwin T., et al. Wilson’s disease-cause of mortality in 164 patients during 1992-2003 observation period. J Neurol 2005; 252: 698-703.

  4. Fahn S., Tolosa E., Marin C. Clinical Rating Scale for Tremor. In: Jankovic J., Tolosa E. [eds]. Parkinson’s disease and Movement Disorders, 2nd edition. Williams and Wilkins, Baltimore 1993, pp. 271-280.

  5. Ferenci P, Caca K, Loudianos G, et al. Diagnosis and phenotypic classification of Wilson disease. Liver Int 2003;23:139–42.

  6. Friedel S, Saar K, Sauer S, Dempfle A, Walitza S, Renner T, Romanos M, Freitag C, Seitz C, Palmason H, Scherag A, Windemuth-Kieselbach C, Schimmelmann BG, Wewetzer C, Meyer J, Warnke A, Lesch KP, Reinhardt R, Herpertz-Dahlmann B, Linder M, Hinney A, Remschmidt H, Schäfer H, Konrad K, Hübner N, Hebebrand J. Association and linkage of allelic variants of the dopamine transporter gene in ADHD. Mol Psychiatry. 2007 Oct;12(10):923-33. Epub 2007 Apr 10.

  7. Hoogenraad T. Wilson’s Disease. W.B. Saunders Company Ltd., London, Philadelphia, Toronto, Sydney, Tokyo 1997, pp. 14-24, 72-73.



Как можно использовать мощь лаборатории человеческого

организма для восстановления здоровья?

Работягова А.Д.



КУ "Херсонская городская клиническая больница им. А.С.Лучанского"

Главный врач, заслуженый врач Украины, Ломако Л.В.
Многие болеют, надеясь на врачей и на лекарства, но совершенно не используют ресурсы своего организма.

Пусть станет привычным процесс борьбы воли против каждого недомогания, прежде чем обратиться к врачу и лекарствам. В мощной лаборатории человеческого организма имеются все средства для оздоровления, если внешние причины, нарушающие здоровье, устранены или парализованы до нужной степени.

Трудность раскрытия потенциала Силы духа заключается в том, что своим ограниченным мышлением человек ставит этому преграды. Преграда первая: «Это невозможно вообще». Преграда вторая: «Я не могу, я слаб». Преграда третья: «Другие тоже это не могут». Тысячи причин и поводов найдёт человек, чтобы выпустить из своих рук власть над своим микроскопом.

Часто волевые токи идут от человека в разных, и даже противоположных, направлениях, нейтрализуя друг друга. Если устремить их в одном направлении, сила их возрастёт непомерно.

Человек и говорит, и двигается, и видит, и слышит, и труд совершает по воле своей, и всё же считает, что над телом и мыслью не властен. Надо понять, что эта власть велика, только надо сделать её полной. Наука об этой власти умалчивает, но Йог утверждает, что он – господин над телом физическим и всеми остальными своими телами, над мыслью и волей, над всем, что сосредоточено в нём и Дано ему для владения.

В утверждении власти над всеми телами (плотным, астральным, ментальным), ярой помощницей будет мысль, пока власть не утвердиться в действительности. Осознание всего этого процесса сильно приблизит к желаемой цели.

Мысли делятся на: строительные, разрушительные и нейтральные. Сознание следует настраивать на волнах творческих, созидательных мыслей, отбрасывая мысли разрушения, а каждую мысль о болезни следует заменять мыслью о здоровье, о неудаче – удачей, о горе – радостью, о старости и недомогании – мыслями бодрости и здоровья. Мыслить себя надо таким, каким бы хотел видеть себя в действительности.

Мысль – высшая реальность. Силу её можно довести до степени необычайного напряжения. Всю область рефлекторного мышления следует заменить сознательным мышлением. Все процессы в организме можно подчинить своей воле и руководить ими. Тело подчинятся воле довольно охотно, если осознана её сила. Тело реагирует на все мысленные процессы, сознательные и бессознательные. И если повторно-ритмичная мысль твёрдо утверждает известное положение или приказ, тело следует ему непременно. Тело воли своей не имеет, кроме вложенной в него его обладателем.

Желая себе здоровья, человек допускает столько мыслей о своём нездоровье, что следствия мыслей о здоровье уничтожаются совершенно. Овладение мыслью даёт в руки Силу, которую можно применить на созидание, хотя бы собственного здорового тела. Пусть каждая невольная отрицательная мысль тотчас же сознательно заменяется мыслью положительной и творящей. Для этого нужен контроль над мыслями, ощущениями и внушениями, идущими от других людей, ибо последние особенно вредоносны.

Люди любят поговорить о своих немощах и насладиться этим процессом, создавая яркие и сильные образы болезней, усиленные и укреплённые числом слушателей. Недопустима болтовня о болезнях. Силён, бодр и здоров – других мыслей не допускается вовсе. На каждое недомогание, в самом его зародыше, тотчас же посылается мощный волевой ток и приказ всего сознания: «Быть заболевшему месту здоровым». Дух и воля преодолевают всё, и нет в теле человека энергии, могущей противостать силе ритмического, твёрдого приказа воли.

Можно дыханием, его задержав, усилить приток Праны и Психической энергии к заболевшему органу.

Каждый человек до некоторой степени является своим собственным лекарем. Некоторые заболевания прекрасно поддаются самолечению, но другие очень упорны. Поэтому хорошо утвердить привычку бороться с болезнью до тех пор, пока она не отступит.

Прежде всего нужно понять, что человек может оздоравливать не только себя, но и всех окружающих. В таком осознании будет заключаться истинное человеколюбие. Такое чувство не может быть Приказано. Оно должно прийти самостоятельно, из глубины сердца.

Человек – существо Огненное. Огненны и все процессы, происходящие в нём. Даже клеточки его тела представляют собою электрические батарейки в миниатюре. Болезнь – это нарушение электрического равновесия клеточек в заболевшем органе. Сосредоточивая мысль на заболевшем органе, можно восстановить это равновесие и устранить болезнь.

Медицина Будущего будет многое Знать. Помогут снимки излучений организма для определения нужных ему веществ. Область будущих Знаний безгранична. Каждая травка хранит для человека свой дар. Лечение травами идёт из глубочайшей древности, но многое утрачено. Каждая травка и цветок, каждое растение, ягоды и плоды имеют свои скрытые, оккультные свойства, равно как и каждый металл или элемент химической шкалы. Они выражаются в запахе, цвете, вкусе, звуке, форме и вибрационном ключе данного растения, элемента или вещества. Букет цветов или сплав металлов порой обладает огромной силой, если составлен гармонично, и может оказать мощное воздействие на человеческий организм. Звуком можно так же успешно лечить, как цветом или запахом. Вибрации человеческого голоса могут вызывать благотворные результаты и даже исцелять или нарушать равновесие человеческого аппарата, вызывая болезни. Сода, литий и некоторые другие элементы, входящие в состав различных лекарств, обладают особыми свойствами. Когда-то кольца, браслеты и обручи на голове носили, используя скрытые свойства металлов и их сплавов. Даже теперь делаются попытки носить браслеты из сплавов различных металлов для лечения от ревматизма и даже давления. Мы могли бы многое Выдать, но люди злоупотребят. Накопления восточной медицины ценны. Медицина должна стать одной, общечеловеческой, объединяющей всё накопленное человечеством.

"Неврологічні ускладнення хіміотерапії."

Редькіна В.Г., Александрова Р.О.



КЗ "Херсонська дитяча обласна клінічна лікарня" Херсонської обласної ради

Головний лікар, заслужений лікар України, Лятецька Л.В.

В лікуванні дітей з онкологічною патологією використовуються усі три відомих методи лікування пухлин. Історично першим методом лікування пухлин був хірургічний. Якщо вдавалося радикально видалити солідну пухлину до виникнення метастазів, це спасало хворим життя. У 50-і роки з’явилася змога використовувати рентгенівські промені з лікувальною метою, пізніше в практику радіологів увійшли апарати високої енергії з великою проникаючою здатністю до випромінювання, що дозволило найбільш ефективно використовувати променеву терапію. Найпізніше в практику онкологів і гематологів увійшла хіміотерапія – метод високоефективного лікування багатьох пухлин у дорослих та більшості пухлин у дітей. Так, наприклад, при лікуванні більшості лейкемій та лімфом використовується тільки хіміотерапія, а променева терапія і оперативний метод застосовується досить рідко в ексквізитних випадках.

Сучасне лікування злоякісних пухлин – це програмне, протокольне лікування, розроблене на основі знань особливостей біологічної поведінки пухлин, фармакодинаміки і фармакокінетики різних препаратів, принципів комбінації різних терапевтичних методів, їх послідовності і ускладнень.

Термін хіміотерапія означає використання цитотоксичних агентів, тобто лікарських засобів, токсичних для клітин. Хіміотерапевтичні засоби призначаються або в режимі монохіміотерапії або в комбінаціях – поліхіміотерапія Призначення хіміотерапії потребує від лікаря і всього медичного персоналу знань з механізму дії цитостатиків, правил їх зберігання та використання, а також знань про безпосередні та віддалені ускладнення після їх застосування. Лікар зобов’язаний інформувати хворого та його батьків про всі можливі ускладнення внаслідок використання того чи іншого цитостатика. Розрахунок дози хіміопрепаратів проводиться не на кілограм ваги тіла, як це загально прийнято в педіатрії, а на квадратний метр поверхні (м2), що для цитостатиків являється найбільш правильним.

Клітини кісткового мозку і шлунково-кишкового тракту практично безперервно проліферують і тому піддаються негативному впливу хіміотерапії набагато частіше, ніж інші тканини. Токсичний вплив хіміотерапії на ці дві тканини – може бути, головним лімітуючим фактором перенесення ХТ.

Хіміопрепарати поділяються на 3 категорії:

1. Препарати, які діють на визначені фази клітинного циклу;

2. Препарати, які діють на всі фази клітинного циклу;

3. Препарати, що мають інший механізм дії (не на рівні клітинного циклу).

Мета ХТ – зруйнувати усі пухлинні клітини, тому, зазвичай, призначається комбінація препаратів з різними механізмами дії, які діють як на рівні клітинного циклу, так і поза ним для досягнення потенціально оптимального ефекту. Переважна більшість цитотоксичних препаратів токсично діють на нервову систему. Своєчасне виявлення ятрогенної токсичності необхідне з наступних причин:



  1. Ускладнення лікування клінічно може нагадувати проявлення метастазів, паранеопластичних синдромів або первинного неврологічного захворювання.

  2. Нейротоксичний ефект лікування може значно погіршити стан хворого, призвести до тяжкої інвалідизації, іноді до летального закінчення.

  3. Нейротоксичний ефект лікування може бути наслідком порушення метаболізму при дії препаратів чи органної недостатності, обумовленої основним пухлинним процесом.

  4. Виявлення ятрогенної інтоксикації потребує відміни лікування чи зменшення дозування лікарських засобів, у випадку одночасного прийому пацієнтом декількох препаратів.

Периферична нейропатія:

  • периферична нейропатія спостерігається майже у всіх хворих, які отримували лікування вінкристином, вінбластином, цисплатином або паклітакселом (таксолом).

  • периферична нейропатія при лікуванні вінкристином потребує обмеження його дозування, оскільки є наслідком його кумулятивної дії.

Нейротоксичність не залежить від дози вінкристину та може виникнути вже після першого введення 2 мг препарату.

  1. Спостерігається згасання дистальних міопатичних рефлексів. Іноді розвиваються симптоми звисаючої кисті та шльопаючої стопи.

  2. Частими скаргами являються парестезії в кистях або стопах з мінімальним об’єктивним дефіцитом.

  3. Може спостерігатися ураження черепних нервів у вигляді дизфункції поворотного гортанного нерва, двобічного враження лицьового нерва і диплопії та/або птозу в результаті враження окорухового нерва.

  4. Іноді через декілька годин після прийому вінкристину спостерігається біль в області щелепи або стегон.

  5. Повний або частковий регрес симптомів, які обумовлені прийомом вінкристину, відмічається через декілька місяців після відміни препарату.

  6. Лікування вінкристином може ускладнитися вегетативною нейропатією, симптомами якої є ортостатична гіпотензія та закрепи.

Коротка довідка: Одна з груп хіміопрепаратів – вінкаалкалоїди. Вінкристин, вінбластин, віндезин – це природні продукти, отримані з рослин Vinca rosea. Механізм їхньої дії реалізується здібністю зв’язувати тубулін. Цей білок, знайдений в цитоплазмі всіх клітин, відіграє важливу роль у підтримці скелету клітини та утворенні мітотичного веретена, вздовж якого хромосоми мігрують під час мітозу. Таким чином, вінкаалкалоїди гальмують утворення мітотичного веретена під час клітинного ділення та блокують клітини у метафазі мітозу. Найпоширеніший з цієї групи препарат – вінкристин з класичним режимом введення один раз в тиждень. Якщо прояви периферичної нейропатії виражені, введення препарату необхідно призупинити до купірування симптомів, які завжди зворотні. Вкрай рідко може спостерігатися дуже важка форма нейропатії з нижньою параплегією, порушенням функції тазових органів, враженням черепних нервів, диплопією та іншими розладами зору. Така нейропатія зазвичай не відворотна. Прогноз лікарської нейропатії є не несприятливим, оскільки відміна препарату не призводить до зниження вираження симптомів захворювання. Вінбластин – менш нейротоксичний, але на відміну від вінкристину, може викликати мієлосупресію.

Дозозалежні переміжні міалгії спостерігаються через декілька діб після початку лікування паклітакселом.

Ускладнення зі сторони ЦНС викликають також препарати групи антиметаболітів. Ці препарати подібні з природними речовинами, які беруть участь в реплікації клітин. Їх механізм дії ґрунтується в конкуренції або блокуванні природних компонентів клітинного циклу.

Метотрексат є препаратом, який найбільш часто спричиняє ускладнення з боку ЦНС:


  • токсична дія метотрексату на ЦНС визначається способом введення препарату, його дозою та одночасним застосуванням інших нейротоксичних агентів, наприклад, опромінення. В останньому випадку нерідко спостерігаються адитивні або синергічні токсичні дії.

  • метотрексат, який призначається інтратекально, через декілька годин після введення може визивати асептичний менінгіт, який триває не більше тижня та завершується без ускладнень. Можливий розвиток переміжної або постійної мієлопатії.

  • лейкоенцефалопатія — це віддалене ускладнення інтратекального чи внутрішньовенного введення метотрексату у високих дозах. Ускладнення спостерігається приблизно у 45% хворих, які отримували метотрексат одночасно з опроміненням черепа або іншими препаратами, які також мають нейротоксичну дію на ЦНС.

  • введення метотрексату у великих дозах може призвести до розвитку гострого, обмежуючого неврологічного синдрому, який характеризується енцефалопатією (приступи, делірій, зниження пам’яті) та іноді інсультоподібним синдромом.

Токсичний вплив на мозочок мають препарати – антагоністи піримідина. Клітини Пуркіньє дуже чутливі до хіміотерапії. У 8-50% хворих, які отримали більше 48 г/м2 Ара-С (цитозин-арабінозида) розвивається мозочкова дизфункція. Через 24-48 год. після початку лікування з’являється ністагм і легка атаксія. Потім розвивається виражена енцефалопатія та атаксія. Через тиждень може відмічатися покращення, повний регрес симптоматики може наступити ще через 2 тижні. В основі патогенезу даного синдрому лежить недостатність цитідин-дезамінази, яка інактивує ара-С в ЦНС.

Коротка довідка. Цитарабін (цитозін арабінозид, Аra-C) структурно дуже схожий з природним цитідиновим нуклеозидом, деоксицитідином. Він метаболізується внутрішньоклітинно до активної форми Ara-CTP, і конкурує з деоксицитідин трифосфатом (dCTP), інгібує ДНК-полімеразу, таким чином, перешкоджає реплікації ДНК. Можливі ускладнення: мієлосупресія; нудота та блювота (при великих дозах); енцефалопатії (при великих дозах); мукозити (рідко); діарея (рідко).

Цереброваскулярні ускладнення хіміотерапії:



  1. За даними аутопсії, у 15% онкологічних хворих знайдені зміни, характерні для цереброваскулярної хвороби, в половині випадків вона протікає безсимптомно.
    2. Основною причиною інфарктів мозку були атеросклеротичні зміни, при цьому лише у 15% хворих мали місце клінічні прояви інфаркту.

  2. Цереброваскулярна хвороба у хворих на рак може бути ускладненням пухлинного процесу або лікування.

  3. У онкологічних хворих ішемічні інсульти зустрічаються частіше, ніж геморагічні. Частими причинами маніфестних церебральних інфарктів в цій групі хворих являються не бактеріальний тромботичний ендокардит та синдром внутрішньосудинного згортання.

Терапія

При виявлені полінейропатії, насамперед, необхідно встановити її причину. Лікування залежить від основного захворювання, вираження симптоматики та швидкості прогресування. Хворих з гострою прогресуючою моторною нейропатією госпіталізують, в той час як хронічні форми лікують амбулаторно.

Основою терапії являється лікування основного захворювання, яке призвело до розвитку нейропатії. Нерідко визначається відсутність прямої кореляції між тяжкістю основного захворювання і ступенем супутньої нейропатії, а також впливом додаткових факторів (ендогенні та екзогенні) на розвиток та перебіг нейропатії. Тому другим стратегічним напрямком являється вплив на відомі ланцюги патогенезу та додаткові фактори, які впливають на перебіг нейропатії. Ці заходи включають:


  • вітамінотерапію (пріоритет надається вітамінам групи В);

  • вазоактивні препарати;

  • антиоксидантну терапію.

Окремої уваги заслуговує симптоматичне лікування, в основному направлене на корекцію больового синдрому. Больовий синдром, що супроводжує сенсорну нейропатію, патогенетично представляє собою нейропатичну біль. На теперішній час підхід до лікування нейропатичної болі достатньо добре розроблений. Як правило, послідовно чи одномоментно використовують антиконвульсанти і антидепресанти.

Антиоксидантна терапія впливає як на неврологічний дефіцит, так і на інтенсивність больового синдрому. Антиоксидантна терапія розглядається як один із можливих шляхів лікування токсично-дизметаболічного ураження нервової системи. На одному із перших місць серед антиоксидантів на сьогодні займає альфа-ліпоєва (тиоктова) кислота (АЛК), яка утворюється в організмі природним шляхом. В людському організмі синтезується в печінці і других тканинах. АЛК міститься в 10 нормальних продуктах харчування людини і в великій кількості знайдена в тканинах тварин з високим обміном речовин (серце, печінка, нирки). У меншій кількості АЛК виявлена в овочах: шпинаті, броколі, помідорах, горосі, брюссельській капусті. Крім цього, АЛК може синтезуватися в клітинах людини de novo в результаті ряду біохімічних реакцій в мітохондріях, і призводить до зниження перекісного окислення в мозку і периферичних нервах.

Корисні деякі прості лікувальні заходи:



  • ЛФК, фізіотерапія та трудотерапія дозволяють визначити ступінь дизфункції і інвалідизації, а також здійснити відповідну корекцію.

  • гомілковоступневий ортез при шльопаючій стопі може допомогти хворому зберегти здатність до безпечної ходи.

  • при виражених когнітивних порушеннях внаслідок лейкоенцефалопатії призначають консультацію нейропсихолога.

За нашими спостереженнями, на фоні проведення хіміотерапії як основного методу лікування онкогематологічних захворювань у дітей, найбільш частіше зустрічається ускладнення у вигляді периферичної нейропатії. Це ускладнення реєструється в основному у дітей раннього віку і складає 50 % від усіх дітей в лікуванні, яких застосовувався вінкристин. У 2% випадків зустрічалися тяжкі ускладнення, що змушувало змінити дозу препарату, концентрацію або взагалі його відмінити. В своїй практиці нам довелося спостерігати птоз в результаті враження окорухового нерва під час лікування вінкристином солідної пухлини. Такий симптом змушував проводити обстеження з метою виключення метастазування пухлини в головний мозок. Слід зазначити, що раннє, своєчасно розпочате лікування периферичної нейропатії, дозволяє купірувати прояви ускладнень та продовжити лікування основного захворювання.

Література:



  1. Т.Уелш «Неврологія» Під редакцією М. Самуельса. Пер. з англ. – М., Практика, 1997

  2. А.Т.Бурбелло « Несприятливі побічні реакції лікарських засобів», С.Петербург, 2008

  3. Г.Генце та У.Кройтіц « Діагностичні та терапевтичні стандарти в педіатричній практиці», Львів, Медицина світу, 2000

"Неэпилептические пароксизмальные состояния

Родригес-Ания В.Л., Родригес-Ания Л.Л., Тельная Ю.М.



Лаборатория клинической нейрофизиологии КРАППП

(КРАППП – Крымская республиканская ассоциация психиатров, психотерапевтов

и психологов).

Практическая работа врача-эпилептолога предполагает дифференциальную диагностику эпилептических и неэпилептических пароксизмальных состояний.

По данным нашей Лаборатории, по клиническим критериям эпилепсия диагностируется примерно только у одного из 10 человек с пароксизмальными состояниями, направленных для дифференциальной диагностики.

Направляющие врачи (неврологи, психиатры, педиатры, кардиологи, интернисты различных специальностей) делают основную ставку на ЭЭГ, как единственный метод выявления эпилептиформной активности. На самом же деле, основной критерий диагностики эпилепсий (впрочем как и других патологий) – клинический, а вот диагностическая ценность ЭЭГ довольно низка, и это понятно: общеизвестно, что в межприступном периоде в ЭЭГ-бодрствования эпилептиформная активность выявляется только в 35-50% у больных с заведомой эпилепсией. Однако, такая же активность может встречаться не только у больных эпилепсией, но примерно у 3% здоровых взрослых и 10% детей. У неврологически больных, и больных с заведомо неэпилептическими приступами она регистрируется в 20-40% случаев.

По нашим данным ЭЭГ позволила внести в корректировку диагноза в пользу эпилептических механизмов в довольно малом проценте случаев, уменьшив соотношение эпилепсия/не эпилепсия с 1:9 до 1:8. Верификация проводилась на контингентах больных, у которых было возможно катамнестическое заключение (63 наблюдения, срок наблюдения – от 5 до 7 лет) и результаты терапии АЭП по принципу «ex juvantibus» (23 наблюдения, срок наблюдения от 3 мес. до 7 лет, терапия АЭП включала пробы от 1 до 3 АЭП). Данные контингенты совпали в 13 наблюдениях.

«Внезапная утрата сознания, внезапные поведенческие нарушения, двигательные феномены или необычные ощущения необязательно являются проявлением эпилепсии. Это должно бы быть очевидным, но существует тенденция приписывать эпилептические механизмы слишком многим преходящим расстройствам неврологических функций» Евтушенко С.К., Омельяненко А.А. «Клиническая электроэнцефалография у детей». Руководство для врачей – Донецк, «Донеччина» - 2005 г.

Данное превосходное замечание о «слишком многих» расстройствах можно было бы дополнить еще и разнообразными формами не только «утраты», но еще и многообразными формами «качественного» нарушения сознания, которые также могут принимать пароксизмальные формы проявления. Так или иначе, понятно, что неэпилептических пароксизмальных феноменов намного больше, чем эпилептических. И если эпилептические приступы чрезвычайно многообразны в своих проявлениях, не только феноменологически классифицируемых, но еще и межиндивидуально и интраиндивидуально варьирующих, то многообразию проявлений неэпилептических пароксизмальных расстройств практически не найти слова. Кроме этого, если классификации эпилепсий, как форм, так и феноменологии самих приступов, хотя довольно разработаны, но еще далеко не завершены, то попытки какой-то систематизации неэпилептических пароксизмальных феноменов можно сказать еще не начались. Пока доминирует чисто описательный подход.

Естественно, мы не претендуем даже на попытку как-то правильно систематизировать многообразие неэпилептических пароксизмальных проявлений, а только на подобие такой попытки, и, естественно, остаемся в русле только попытки наиболее полного описания феноменологии этих проявлений, сделав акцент не на ЭЭГ-диагностике, а на анализе «первичного» феномена – т.е. проявлениях симптомов, который потом проверялся катамнестически.

В результате, кроме различных теоретических экзерсисов, будет предложено посмотреть небольшой видеоматериал эпилептических и неэпилептических пароксизмальных состояний.

К вопросу о хирургическом лечении "синдрома щелевидных желудочков".

Савчук В.В.



КУ "Херсонская детская областная клиническая больница" Херсонского областного совета

Главный врач, заслуженный врач Украины, Лятецкая Л.В.

Термин «синдром щелевидных желудочков» (“slit ventricle syndrome”, SVS) широко используется при описании тяжелых, как правило, интермиттирующих головных болей у пациентов, оперированных по поводу гидроцефалии методом шунтирования и возникающий в отдалённом периоде после проведенной операции. Важно дифференцировать это состояние от случаев обнаружения меньших, чем обычно, размеров желудочковой системы при рутинной нейровизуализации у пациентов без проявления каких бы то ни было симптомов со стороны ЦНС. Радиографические находки щелевидных желудочков встречаются у 85% детей перенесших удачные ликворошунтирующие операции. Большинство этих пациентов без проявления симптомов пониженного или повышенного ВЧД и не требуют оперативного лечения.

По данным литературы "синдром щелевидных желудочков" встречается от 1-2% до 15-20%, в зависимости от выборки.

До настоящего времени не выработано единой тактики или алгоритмов лечения синдрома.

В данном сообщении представлены три наблюдения больных с «синдромом щелевидных желудочков», развившимся в различные сроки после оперативного лечений гидроцефалии.

Во всех случаях клинические проявления характеризовались:



  • общемозговой симптоматикой в виде интермиттирующей головной боли, различной по продолжительности, тошнотой, рвотой;

  • нестабильной работой ЛШС (в основном вентрикулярного отдела);

  • метаболическими и водно-электролитными нарушениями различной степени выраженности в динамике, ацетонемическим синдромом при нормальных биохимических показателях печёночных проб.

При нейровизуализации определялось незначительное расширение желудочковой системы головного мозга или отсутствие расширения, в сравнении с исследованиями вне клинических проявлений.

Проведение коррекционной инфузионной терапии временно улучшало состояние пациентов, на фоне нормализации работы ЛШС. В отдельных случаях проводились операции ревизии вентрикулярного отдела ЛШС. Пречисленные лечебные мероприятия улучшали состояние больных в среднем на 2-3 недели, после чего, вышеописанные симптомы возникали вновь

Всем больным были произведены повторные ликворошунтирующие операции по замене ЛШС с параметрами на большее запирательное давление клапана.

Послеоперационный период проходил без осложнений, с быстрым регрессом неврологической симптоматики и метаболических нарушений.

При контрольной нейровизуализации размеры желудочковой системы возвращались к исходным.

Таким образом, мы предполагаем, что повторные ликворошунтирующие операции по замене ЛШС с параметрами на большее запирательное давление клапана являются одним из эффективных методов лечения при «синдроме щелевидных желудочков».




"Болезнь Фабри"

Сергеева О.Э.



г. Николаев.


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База данных защищена авторским правом ©zodorov.ru 2017
обратиться к администрации

    Главная страница